Сьогодні за мертву акулу у формальдегіді, котра помалу руйнується, аби не сказати більше — розкладається, платять 120 млн. доларів. Із цього, на мою думку, випливають зовсім невтішні наслідки для ринку антикваріату. Чому?

Не тому, що в поціновувачів прекрасного не залишається грошей на придбання якоїнебудь шафи або вазочки ХVIII століття, які коштують на два-три порядки менше за вищезгадану акулу. Питання: який вигляд ця скромна вазочка матиме поруч із шокуючою акулою? Правильно? Не дуже…

Хоча обидва ринки — сучасного мистецтва й антикваріату — мають свої динаміку й закони розвитку, все-таки непрямого впливу не уникнути. Якщо десь щось додається, то в іншому місці обов'язково повинно відніматися.

Нелегко доводиться зараз німецьким антикварникам, як мені розповів президент Всенімецької Спілки продавців творів мистецтва й антикваріату (Bundesverband des Deutschen Kunstund Antiquitatenhandels) пан Герман Шпехт. Від конкретних цифр він ухилився, але поскаржився, що за останні роки багато галерей припинили своє існування. Утім, не набагато кращі часи переживають і німецькі художні салони.

Особливо багато турбот зараз у Спілки з Мюнхенською Виставкою мистецтва «Кунстмессе Мюнхен»(KMM). Найстаріший у Німеччині салон антикваріату й артефактів, заснований у 1955 році, переживає глибоку кризу. В останні роки скоротилося число його відвідувачів і покупців із-за кордону. Зменшилося не лише число учасників, але, до того ж, жоден із 33 найзначніших німецьких атикварників, які регулярно відвідують TEFAF у Маастріху, в Мюнхен не приїхав.

У той час як Брюссельська «Foire des Antiquaires» може похвалитися, що її відвідало близько 40 000 поціновувачів мистецтва, у Мюнхені відвідувачів було від сили 20 000—25 000 осіб. Тому тут зараз шукають нові імпульси й концепції, здатні пожвавити антикварне життя міста. На порядку денному стоять питання підвищення критеріїв відбору об'єктів, що виставляються, і зовсім не маловажливий фактор — зниження витрат учасників.

У той самий час на північному заході країни намітилося пожвавлення. Розбрат між Кельном і Дюссельдорфом, що мав місце, здається перебореним. Довгий час мистецтво зближало ці два великі міста, які завжди недолюблювали одне одного. У них по черзі проводилася Західнонімецька виставка мистецтва й антикваріату. Усе було добре, доки Кельн не вирішив, що він кращий за сусіда, й почав пропонувати свою окрему виставку. Однак шанувальники старовини та прекрасного не оцінили належно самостійного заходу (ймовірно, час проведення було обрано невдало). І тоді Дюссельдорф у свою чергу не проґавив шансу й організував салон «Антік енд Кунстмессе Дюссельдорф», що розпочав своє існування 28 лютого 2007 року. Він одразу ж мав успіх, хоча проводився, здавалося б, у не зовсім підходящому місці — в одному з терміналів аеропорту Дюссельдорфа.

Цього року «АК — Дюссельдорф» проводилася вдруге і може похвалитися результатами — число відвідувачів (10 800) і учасників (113) подвоїлося. Ті самі антикварники й галеристи, котрі раніше відвідували спільну кельнсько-дюссельдорфську виставку, приїхали з найрізноманітнішими цінними пропозиціями. В основному це були об'єкти XVIII і XIX століття — прикраси, графіка, скульптури, ікони. Антикварні меблі виставлялися за ціною 19 500 — 225 000 євро, скло стилів модерн і артдеко — від 15 000 євро (дуже рідкісний Flacon von Lalique 1927 року) до 30 000 євро (ваза Deux Masques). Серед творів живопису пропонувалися два полотна німецького художникаімпресіоніста Макса Лібермана за шестизначною ціною, причому одна з картин була відразу зарезервована. Першокласної скульптури на виставці не було, але статуетку з немодних зараз галузей колекціонування можна було купити за смішними цінами: наприклад, Мадонна з дитиною 1670 року коштувала лише 16 500 євро.

Поступово розвивається невеликий (35 учасників із Німеччини й Бельгії), але популярний салон «Аntique & Кunstmesse Herrenhausen» у Ганновері. Популярна невелика, але ексклюзивна виставка FINE ART FAIR у Гамбурзі, котра цього року проводиться з 24 по 28 вересня. Тут, аби залучити молоду публіку, пропонують поряд із античними об'єктами й давніми майстрами сучасну фотографію та дизайн.

***

Із якого боку не глянь, але сучасних митців продавати легше й вигідніше. Ціни на них ростуть, як на дріжджах, а рівень цін на давніх майстрів упав іще в 90-ті роки й ніяк не може серйозно піднятися. Знову ж таки проблема автентичності. З «новим» художником будеш точно знати, що купив оригінал. А зі старовиною — лише сумніви. Як в антикварному жарті «Навіщо купувати оригінал, копія якого вже висить у Луврі?». Якщо всі твори «зірки» розкупили, то можна стати в чергу й точно знати, що купуєш. Антикварнику ж нерідко доводиться довго й терпляче чекати, доки хтось помре або збідніє, і тоді розпродуватиметься його колекція чи спадщина.

Так, у жовтні 2005 року принц Ернст Август фон Ганновер, нащадок старовинного німецького роду, улаштував розпродаж родинних культурних цінностей, усього 4 тисячі об'єктів. Проведення аукціону, що став найбільшим з-поміж подібних аукціонів за весь повоєнний час, було доручено Sotheby's. На це грандіозне шоу приїхало кілька сотень колекціонерів і аристократи з усієї Європи. Лише за перший тиждень на огляд з’явилося 8 000 осіб.

Sotheby's залишився дуже задоволений. Уже в перший день він отримав 4 млн. євро — удвічі більше, ніж очікував, а за 10 днів було виручено 44 млн. євро. Найдорожчим лотом стали дві вази з російської (хто б міг подумати?) царської мануфактури СанктПетербурга. Вони були продані за 1,69 млн. євро.

***

Своїх аукціонних будинків у Німеччині налічується близько 100 з річним обігом понад 300 млн. євро (дані Kusin & Company, 2002). Серед них такі відомі далеко за межами країни, як Hauswedell & Nolte (Гамбург), що пропонує старовинний живопис, графіку, малюнки й інші рідкісні об'єкти, а також аукціонний дім Hampel у Мюнхені. Аукціон, проведений ним у грудні 2007-го перевершив усі очікування. Багато лотів продалися в 5—10 разів дорожче за початкову ціну. Дамський секретер XVIII ст. був проданий за 100 000 євро (при початковій ціні 8 000—12 000 євро), а за дамський письмовий стіл (Франція, кінець XVIII ст.) розгорілася справжня баталія, що закінчилася рахунком у 180 000 євро при стартовій ціні 20—30 тис. Картину Яна Брейгеля старшого купив один російський учасник торгів за 260 000 євро (при початковій ціні в 70 000).

***

Із меншим розмахом, але не менш захоплююче проходять щотижневі «блошині» ринки (якщо буквально прекласти слово «Flohmarkt»). Хоч ці два поняття якось не в'яжуться одне з одним, але на деякі міські товкучки незрідка приїжджають і продавці антикваріату.

Столиця країни Берлін відома не лише своїми антикварними галереями й аукціонними будинками, але й антикварним ринком «Antikstrasse» на Східному вокзалі (Ostbahnhof). Цей ринок відрізняється від багатьох подібних місць тим, що організатори від самого початку заборонили продавати тут нові товари й старі речі нашого часу. І поступово він став популярним місцем зустрічі колекціонерів і всіх, хто цікавиться старовиною. Щонеділі на Antikstrasse збираються 100—200 антикварників і людей зі спеціальними колекціями, а аматори вирушають на захоплююче «полювання» на раритети.

Найбільша європейська «товкучка» із продажу порцеляни проводиться щорічно в першу суботу серпня в містечку Селб (Selb, північ Баварії), де розташована знаменита мануфактура Rosenthal. Засновники дійства справедливо називають його «Святом порцеляни», тому що воно супроводжується різними заходами на тему «Порцеляна». Але головне — це 300 яток, де продають виключно порцеляну — як нову, так і старовинну, — і здебільшого за доступними цінами.

***

І резюмуємо. Роздутий, як мильна булька, ринок сучасного мистецтва може незабаром луснути. Artprice уже обережно зазначив, що 2008 рік може стати для перегрітого ринку «correction year». Помірними поки що в Німеччині залишаються ціни на предмети старовини. Так що поспішайте купувати прекрасне й вічне.

 

Ніна Рибачова, Вісбаден