Майстер Йошіміцу. Сеннін. Окімоно. Кістка, дерево, золотий лак, перламутр. Кінець XIX ст.
В останній день кожного року на казковому кораблі під квадратним вітрилом пливуть до Японських островів семеро богів. Усі разом вони гарантують людям щастя, але кожен — своє. Крім рису, золота та інших матеріальних благ, весела компанія везе із собою мудрість та знання, здоров’я і довголіття, удачу й добробут — усе те, що японці вважають справжніми скарбами...
Сім богів щастя, або Сітіфукудзин, віддавна є одним із найпопулярніших мотивів у японському мистецтві. Зображали їх як порізно, так і разом на одному кораблі — Такарабуне. Скульптурні та графічні зображення «корабля скарбів», що виконують роль талісманів, можна і сьогодні побачити у японських помешканнях. Японці вірять, що коли насниться Такарабуне, то обов’язково здійсниться заповітна мрія. А якщо з щасливими віщими снами не таланить — можна кинути аркуш із зображенням Такарабуне у струмок чи ріку. Тоді поганий сон, а з ним і нещастя, віднесе далеко у море.
До речі...
Культ Сітіфукудзин остаточно склався у XVIII ст., проте кожен із богів щастя шанувався в Японії з давніх давен. Причому толерантні японці зібрали разом представників різних релігій. Покровитель військових Бисямонтен та бог добробуту Дайкокутен прийшли з індуїзму. Бог веселощів Хотей, бог здоров’я і довголіття Фукурокудзю, бог мудрості та знань Дзюродзин запозичені з даосизму. Єдина жінка у компанії, покровителька мистецтв Бендзайтен має буддійські корені. Лише бог удачі Ебісу — суто японський персонаж, представник синтоїзму. Традиційно появу чудесної сімки пов’язують із буддійською сутрою «Нінно хання кьо». У ній говориться, що за правильного дотримання богоданих законів «сім нещасть негайно згинуть, а сім благ відразу з’являться».
Справжній Такарабуне можна побачити у харківській галереї «АВЕК», де зараз проходить виставка «У затінку сакури». Японські майстри створили безліч скульптур на тему «корабля скарбів», але ця — особлива. Вона складена з кількох ретельно підігнаних частин і по праву вважається однією з найбільших скульптурних композицій із кістки у світі. Розповідають, що цей величезний шедевр вирізала група майстрів на замовлення імператора Японії з тим, аби подарувати французькому імператорові Луї Наполеону ІІІ Бонапарту. Подарунок, очевидячки, був не без натяку, а втім, це, можливо, лише красива легенда.
Такі скульптури в Японії називають окімоно, що означає — «поставлена річ». І за матеріалом, і за оформленням, і за сюжетами, і незрідка за розмірами вони схожі на своїх близьких родичів, відомих усім нецке. Але якщо нецке — виключно функціональний витвір, брелок із отвором для шнура, то окімоно — статична скульптура, призначена для прикрашення інтер’єру. Відповідно, майстер міг дозволити собі які завгодно вигадки. Саме тому ці фігури приваблюють не лише безліччю тем, сюжетів та образів, але й віртуозністю виконання, цілісністю форми, вивіреністю кожного штриха. У них не пропущено жодної деталі, усе передано дуже точно та виразно.
До речі...
Окімоно як окрема галузь декоративноужиткового мистецтва сформувалися у другій половині XIX ст. Спочатку їх виготовляли різьбярі нецке (нецукесі), які потерпали від зменшення попиту на їхню традиційну продукцію, а потім — спеціалізовані майстри. Досі окімоно для європейців — маловивчений шар японської культури. Предметом колекціонування на Заході вони стали лише після Першої світової війни. Сьогодні у світі існує чимало приватних та музейних зібрань окімоно, однак таких, які могли б зрівнятися з найбільшими колекціями нецке, буквально одиниці.
Майстер Тошінобу. Цвіркун (фрагмент). Окімоно. Кістка. Кінець XIX ст.
Усього на виставці представлено понад 200 окімоно. Це лише частина приватної колекції Олександра Фельдмана, що є однією з найбільших у Європі чи навіть у світі. А ще в експозиції можна побачити рідкісні нецке (як же без них!), чудово виконані довгі курильні трубки — кісеру, коробочки для ліків та парфумерії — інро, красиві декоративні оправи для холодної зброї (на жаль, без клинків) і окремо — металеві цуби, аналог європейської ґарди. За часом виготовлення більшість експонатів належить до епохи Мейдзі (1867—1912), коли Японія відкрила себе західному світові та продемонструвала йому всю велич та самобутність своєї культури.
Це вже третя така виставка, влаштована Міжнародним благодійним фондом Олександра Фельдмана у галереї «АВЕК». Однак її не слід розглядати як просте повторення попередніх виставок. Серед «родзинок» цієї експозиції — зібрання кісеру, що являють собою окрему галузь декоративно-ужиткового мистецтва, та окімоно, що репрезентують так званий «японський реалізм», зокрема творчість майстрів токійської школи. Особливо приваблюють шедеври Утагави Кадзуо «Спляча жінка» та «Мати, яка годує дитину». До образу матері, яку можна назвати японською мадонною, майстер Кадзуо звертався кілька разів, втілюючи його в різних матеріалах і техніках. Із трьох відомих варіантів цієї композиції два знаходяться в колекції Токійського національного музею, а третій можна побачити у Харкові.
До речі...
Кісеру набули поширення з XVI ст., коли японці перейняли від європейців звичку палити тютюн. Виготовлялися з бамбуку та металу, нерідко прикрашалися дорогим декором і були показником соціального статусу своїх власників. Носили їх прикріпленими до пояса, у спеціальному футлярі — кісеру дзуцу. Трубки, зроблені відомими майстрами, коштували дуже дорого і використовувалися на врочистих прийомах. Вони зберігалися в ужитку навіть після того, як із другим приходом європейців у Японії з’явилися цигарки.
Експозиція показово ілюструє не лише дивовижне поєднання краси та функціональності, притаманне японському мистецтву, але і його здатність органічно вписуватися в будь-яке культурне середовище і вступати у довірчий контакт із глядачем. Міфічні істоти, звірі, птахи та люди, вирізьблені майстрами далекої країни, по-домашньому затишно почуваються у скляних вітринах, незважаючи навіть на велике пожвавлення у галереї. Утім, у перший день богам щастя таки «дісталося »: кожен бажаючий міг доторкнутися до них та задумати бажання, адже організатори виставки спеціально залишили кілька вітрин відкритими.
Презентація виставки зібрала стільки шанувальників японського мистецтва — як харків’ян, так і гостей міста, — що вони ледве змогли вміститися у просторому приміщенні галереї. Один з іноземних гостей, відомий британський експерт зі східної холодної зброї, консультант аукціонів «Сотбіс» та «Крістіс» Роберт Хейлс зізнався, що раніше багато чув про представлену на виставці колекцію, але коли вперше побачив її на власні очі у повному обсязі, то був шокований. Офіційний представник фонду Олександра Фельдмана у Великобританії Даґ Хомер між іншим повідомив, що колекцію давно вже хотіли б побачити у Лондоні.
Іще один поважний гість, майстер бойових мистецтв Такаші Курокісан, ділячись у приватній бесіді своїми враженнями від побаченого, зазначив, що приємно здивований і масштабом експозиції, і тією щирою пошаною, з якою українці ставляться до його рідної культури. Між іншим, показовий виступ самого Курокі-сана, який продемонстрував своє мистецтво володіння мечем, викликав захоплення у присутніх і зовсім не дисонував із сучасним європейським інтер’єром галереї.
«Ми давно вже переконалися, що східне, і зокрема японське, мистецтво користується великою увагою у нашій країні, — зазначив Олександр Фельдман. — Це явище настільки складне та глибоке, що у ньому щоВітер. Окімоно. Кістка. Початок XX ст. разу можна відкривати для себе щось нове, цікаве, повчальне. Такі виставки не лише збагачують наше культурне життя, але й ще більше наближають нас до скарбниці світової культури. Ми й надалі будемо регулярно знайомити харків’ян та гостей нашого міста з новими творами японських майстрів, як і з мистецтвом інших народів світу». За словами колекціонера, найближчим часом у Харкові пройде велика виставка східної холодної зброї, а в Києві — виставка творів японських майстрів.
