Борис Буряк у майстерні
Ім’я заслуженого художника України, львівського живописця Бориса Буряка вже давно ідентифікують зі стратегією постколоризму, хоча більш відповідна кваліфікація концепції його малярства з’являється не так часто. Причина цього — вкрай динамічна практика митця, постійне вдосконалення техніки письма та сама специфіка творчого акту, в якому немає місця ні статистиці, ні сюжетності, ні матеріалізму, натомість є глибина екзистенційного переживання автором прихованих непрямих діалогів Людини і Середовища в барвах, тонах і фактурах.
До такого метафізичного статусу живописання були спрямовані зусилля Б. Буряка впродовж уже понад двох десятиліть, коли вироблення професійних навичок «атакувалося» його індивідуалізмом. Власне характерологією митця й був прокладений той шлях, яким розгорталися формальні експерименти молодого художника ще на початку 1980-х років — у період згасання сповненої абсурдів тоталітарної епохи в Україні. Зацікавлення фізичними властивостями кольору для цього часу було рівнозначним маніфесту оновлення мови образотворчого мистецтва, аж надто скомпрометованої ідеологічною опікою минулого. Якщо на самих початках Борис Буряк виводив функцію кольору з фізичноспектральних даних натури, то фактично всі 1990—2000 роки стали етапом відкриття дематеріальних (внутрішньо смислових) властивостей кольору, а разом із ним і світла, і структури малярського письма.
Не можна не зауважити, що на ранній стадії вироблення цієї стратегії розвитку автор осмислено нав’язував концептуальний діалог із національним і світовим модернізмом. Виразною позицією (не лише громадянською, але й творчою) стала його картина «Смерть М. Бойчука», яка стверджувала потугу молодого Бориса Буряка розчистити територію досвіду сучасного українського мистецтва від наслідків брутальної наруги над високими духовними та естетичними критеріями. Нав’язана таким чином історико-культурна паралель більш ніж виразно закріпила за митцем статус свідомого спадкоємця значного естетичного досвіду минулого, закріпленого хрестоматійними явищами національного модернізму. Разом із тим ушанування імені видатного новатора форми співпало з переконанням Б. Буряка, що українська художня культура в своєму історичному розвитку тяжіла до відкритих контактів з універсальними ідеями мистецтва. Подальші зусилля визначили такий вектор творчого розвитку молодого митця, коли контекстом формальних пошуків виступила вся сукупність естетичних практик європейців у такому різному XX столітті.
Можна було б вважати зайвим такий творчо-біографічний екскурс, якби не та обставина, що всі подальші кроки Бориса Буряка так чи інакше відміряли нову якість роботи над суто малярськими проблемами, коли тематичний діапазон картин у творчому досвіді поступався аспектам пластичної форми й письма. Без цього неможливо здійснити жодну аналітичну студію над авторським методом — за весь час життя у мистецтві Б. Буряк ніколи не поступається самотужки виробленими критеріями, повсякчас зберігаючи пієтет перед самим актом живописанням, у процесі якого й «нарощуються м’язи» малярського продукту.
Образність картин Бориса Буряка виростає з колірно-фактурної сугестії, яка перехоплює чуттєвість автора й організовується у відповідну пластичну структуру. В цьому відношенні його твори мають конструктивну основу, яка гарантує своєчасність самоконтролю митця навіть у найскладніших ударах метафізичних фронтів. Тому навіть найпринадніші спокуси «розчинення » в колірно-тональній масі не позбавляють малярство Б. Буряка образно вмотивованої композиції, належно впорядкованого середовища феєрії чи то драми, які щоразу доводиться переживати автору. Фактурне підсилення кольору для художника вже стало професійним рефлексом, завдяки якому ніколи не втрачається еквівалентність кожного з задіяних виражальних засобів щодо самої стратегії образотворення.
Первинність концептуальних рис малярства Бориса Буряка щодо тематичної програми картин сповна виправдана, оскільки саме за такою ієрархією формується естетична цілісність його творів. Цим пояснюється й сама типологія мотивів, до яких автор проявляє послідовний інтерес. За два останні десятиліття визначилися найбільш виразні тематичні лінії творчих потуг художника. Такі символьна структура «Двоє», жіночий ліричний портрет, композиції з актами, натюрмортами, мотиви середмістя Львова та інших багатих на історію європейських міст, «чисті пейзажі». Зв’язуючими тематичними ланками є деякі великі картини, через які Борис Буряк виражає свою суспільно-культурну позицію щодо найбільш значимих питань сучасності та історії.
У такому багаторівневому діапазоні емоційних та інтелектуальних мотивацій найголовнішим для митця залишається сам сенс малярства у його найбільш відповідних художньо-видових властивостях. Засоби живописання не обслуговують тематики, а сам зміст картин народжується на вершині авторського переживання, структура якого щоразу набуває нової екзистенційної зарядженості. Ця обставина унеможливлює автоматизм чи прагматизм вирішення певного формального завдання. Борис Буряк щоразу долає спокусу обмежитися вже відомими йому прийомами письма шляхом варіативності композицій. У кожному з названих тематичних «гнізд» митець розкриває щораз нові можливості пластики, колірно-тональних і фактурних комбінацій, націлюючись на досягнення унікальних знаково-метафоричних інтонацій поетичного бачення того чи іншого мотиву. «Я намагаюсь оволодіти новою реальністю, створити свої знаки перетворення об’єкта зображення у вимір кольору і плями», — так мотивує свої дії Б. Буряк щодо самої механіки трансформації форми.
Озброївшись такими специфічними — методологічними і творчопсихологічними — тонкощами як аспектами загального фахового портрета художника, можна більш виразно сприйняти ту інформацію, яка «вписана» у малярське середовище його полотен. Картини Бориса Буряка утверджуються через узгодженість усіх компонентів живопису щодо суб’єктивізму автора. Значний мистецький досвід, постійна праця на вдосконалення техніки письма та всього лексикону формально-виражальних засобів сприяють тому, що митець із кожним новим твором постає в новій естетичній іпостасі. З одного боку зберігається загальна канва «режисури» внутрішнього картинного простору, з іншого — кожна тема спонукає автора до відкриття ще не знаних можливостей малярства. Жива емоція, нові чуттєві доповнення від розширення географії життєвих мандрів Б. Буряка позначаються новими інтригами барв і фактур. Інтонаційне багатство кольорів на сьогодні досягає апогею, що змушує пригадати найвидатніших європейських живописців першої половини XX століття, в тому числі українців Олександра Грищенка та Василя Хмелюка. Разом із тим жодною історичною паралеллю не можна пояснити той стан наснаженості, з яким формулюються художником завдання для кожного нового полотна. За останні роки проблематика малярства Бориса Буряка набула нових стимулів і розкрилася ще в деяких тематичних площинах. Із його малярськими рефлексіями відбувається і вдосконалення оптики в поглядах на загадки гармонії, що, знову ж таки, спонукатиме митця до ще більшого занурення в діалогічність власної екзистенції та навколишнього світу.
Роман Яців, кандидат мистецтвознавства
