Кожний художник по-різному розуміє виклики своєї епохи і пропонує власні варіанти відповідей на них. І кожний із них може вибудувати систему аргументації на доказ слушності своєї позиції, маючи право на її візуально-мистецьку реалізацію. То ж навряд чи можуть існувати критерії єдиного підходу до оцінки творчості художників, хоча нема сумніву, що здебільшого вдається констатувати рівень професійності (чи навпаки) їх звершень.
Можна почути, що створена художником картина починає жити своїм життям. У цьому є певний сенс, але безперечно, що в ній незмінно залишається віддзеркалення різних аспектів процесу її постання, відблиск душі її автора. Принаймні, так можна стверджувати стосовно львів’янина Петра Сипняка, без малярської творчості якого ось уже понад 25 літ неможливо уявити мистецького життя Львова й України загалом. Участь у численних групових виставках в Україні, Франції, Чехії, Німеччині, Болгарії, Словаччині, Польщі, Бельгії, Італії, як і персональні експозиції у виставкових залах Львова, Києва, Івано-Франківська, Дюрена й Аахена (Німеччина), Ряшева (Польща), Брюсселя (Бельгія), засвідчують динамізм його творчої праці. Підставою ж для широкого визнання малярського доробку П.Сипняка залишається властивий творчій манері художника сплав змістовності й високого рівня фахового виконання.
Можна безкінечно дискутувати про адекватність нашому часові тих чи інших підходів до розуміння сутності мистецтва початку третього тисячоліття, правомірність чи недоречність оперування тими чи іншими формально-пластичними засобами мистецького вислову, апелювати до надр індивідуальної підсвідомості та непізнаних глибин людської психіки як до фундаменту для безмежного діапазону формалістичних експериментів, а тим самим – і доказу такої ж масштабності свого творчого потенціалу, але без переконливого підтвердження вагомістю творчо-практичних здобутків усе це залишиться розрахованими на легковірів гарними словами.
Напевно, збережена в народі генетична пам’ять визначила і сутність свідомості Петра Сипняка, який виріс у селі Лани неподалік древнього Галича. Першоджерела подальшого життєвого шляху й інспірації до творчості художників традиційно й так часто беруться шукати мало не від їхньої колиски, що не завжди цьому віриться. Стосовно ж П.Сипняка у цьому нема сумніву: доленосними для художника залишаються спогади про ті близькі й дальні околиці, про його бабуню Настю, яка була прекрасною вишивальницею, і ще малим хлопчиком він біля неї осягав красу й семантично багату значеннєвість цього споконвічного українського народного ремесла, яке в багатьох своїх проявах так часто сягає вершин творчо-мистецького самовислову.
Тому необхідно відмежовувати це від банального тиражування псевдонародних вишиваних сувенірних виробів, нинішнє продукування яких орієнтоване виключно на запити невибагливого споживача. Така продукція цілком вписується в контекст «шароварщини», зміст якої нині нерідко намагаються безмірно розширити ті, хто має за мету цілковито дискредитувати будь-яке звертання до національних коренів української культури. Це стосується й малярства, суспільний інтерес до якого останнім часом помітно зростає, як і до мистецтва загалом. У даному процесі прослідковуються різні складові, часто – доволі суперечливі. Але так чи інакше ця обставина є одним із чинників, які в нинішній суспільно-політичній та культурно-мистецькій дійсності надають особливої ваги культурі загалом і мистецтву зокрема – з огляду на складні процеси в українському державотворенні, особливо – в інформаційно-гуманітарному просторі.
Тож недаремно однією з магістральних тематичних ліній творчості для Петра Сипняка стало оспіване у народному фольклорі чумацтво. Композиція на цю тему «Відпочинок» (1989) принесла авторові перший серйозний успіх на резонансній у культурному житті України виставці українського образотворчого мистецтва «Львів’91 – Відродження», що відбулася в кількох експозиційних залах Львова за участі багатьох художників з України й нашої діаспори.
Сьогодні, з перспективи часу, можна стверджувати, що ця робота (як і деякі інші того періоду) певною мірою задекларувала ідейно-естетичну програму художника: як щодо його громадянської позиції, так і стосовно формально-пластичних, суто малярських орієнтирів. Чумацька тематика в мистецькому опрацюванні Петра Сипняка у кожній черговій інтерпретації набуває нових інтонаційних відтінків, а в їх сукупності постає філософським символом людської (чи всенародної) долі, визначеного Провидінням земного життєвого шляху, того хреста, який людина має взяти на плечі й гідно пронести через усі випробування. Суголосними з таким ідейним змістом є й візуально-пластичні засоби: своєрідна монументалізація узагальнених форм зазвичай підкреслена колористичним ладом або ж малярською технікою.
Такими якостями відзначаються й картини, які можна умовно назвати «Вертепами». Пам’ятні для П.Сипняка з дитинства традиції Різдва сьогодні теж стають історією. Явища сьогодення, об’єктивно всеохопні глобалізаційні процеси здатні нівелювати національно-неповторні ознаки народного життя. Відходить в історію важливий пласт народної культури, який продовжує жити в емоційній пам’яті художника, а відтак – і на його полотнах.
Картини Петра Сипняка відзначаються особливим внутрішнім мікросвітом, самозосередженістю, водночас вони відкриті для глядача, який потрапляє в полон магії мистецького притягання. Особливо це проявляється у краєвидах, яких чи не найбільше в доробку митця. Повсякденно-звичні пейзажні мотиви, скромні куточки сільської околиці з буденними заняттями своїх краян художник творчою волею перевтілює у факти мистецтва, які привертають увагу майстерністю виконання й життєствердно-позитивним емоційним зарядом.
Кожна з робіт П.Сипняка постала як результат його художницької емоційної реакції, небайдужості до зафіксованих на них мотивів. Стримана образна емоційність і спокійна настроєва зосередженість переважно узгоджуються з колористичним рішенням, що базується на тональному нюансуванні неширокої колірної гами. Тим паче, що в останні роки у малярській манері П.Сипняка простежується більша увага до техніки малювання й фактури малярської поверхні. Колір і гра найтонших його нюансів на рельєфі фарбового шару стали для художника головними формотворчими засобами, здатними передати складні світлотіньові рефлекси, невловимі ефекти просторової перспективи, стан атмосфери в різні пори року, в сонячний чи дощовий день.
Освоєння таких прийомів малярської техніки дозволяє митцеві успішно працювати над однією з його найулюбленіших тем – міським пейзажем, передусім Львова (зрештою, як і над образним відтворенням Рима, Праги). Іконографія Львова має тривалу історію, але П.Сипняк у великій галереї видів історичної частини міста зумів створити свій мистецький образ. Цей важливий естетично-вартісний компонент логічно доповнив дотеперішню творчість художника, значимість і популярність якої базується на тих тематично-сюжетних особливостях й образно-малярських якостях, що випливають із глибинної сутності мистецької індивідуальності його як творця, і це слугує для Петра Сипняка запорукою успішності в майбутньому.
Олег Сидор
