Олександр Прогнимак

Олександр Прогнимак — один із найвідоміших українських колекціонерів. Принаймні з числа тих, хто не ховає своїх скарбів за сімома замками, а радо ділиться ними зі світом. Нещодавно фонд «Арт-Інвест», одним із засновників якого є Олександр Прогнимак, став співорганізатором унікальної за своїм значенням виставки «Православна ікона Росії, України та Білорусі», на якій було представлено й 18 творів мистецтва з колекції фонду. У найближчих планах — відкриття Музею української ікони. А вже у вересні кияни зможуть ознайомитися з його колекцією букіністичної книги в музеї арт-центру «АлексАрт» на Подолі, який колекціонер і меценат власним коштом побудував (а розпис старовинного подільського фасаду вимальовував власноруч, не довіряючи навіть архітекторам) і готує до відкриття.

Враховуючи те, що саме букіністичну книгу Прогнимак представлятиме на вересневому Великому антикварному салоні, а також те, що навіть при великому бажанні «нєльзя об’ять необ’ятноє», ми вирішили зупинитися саме на книжковій складовій його великої й різнопланової колекції.

До цього варто додати, що потяг до антикварних книг виник справді давно: улюблена книга дитинства — видання казок Чуковського 1926 року. А якщо врахувати, що читати Олександр навчився у три роки, то можна сказати, що книги супроводжували його по життю завжди.

Сьогодні зібрання букіністики Олександра Прогнимака — це понад 10 тис. томів, із яких понад 8 тисяч — рідкісні книги (чимало з них у нашій країні представлені лише в його колекції). Особливий інтерес колекціонера — першодруки. Утім, є в колекції також багато рідкісних документів пізніших епох. Власне, за 30 років зібрано, мабуть, усе, чого лиш може бажати колекціонерська душа, і сьогодні дилерам дуже важко запропонувати Прогнимаку щось нове. Утім, він не страждає від жадоби накопичення, а навпаки — робить усе для того, аби поділитися нажитим із людьми. Це «все» коштує великих грошей. Як жартує колекціонер: фанатів без грошей достатньо, а ось фанатів із грошима дуже мало. «Але нічого — нас буде більше», — оптимістично запевняє Прогнимак, і його впевненість викликає довіру.

— Коли Ви почали усвідомлювати зібрані книги як колекцію?

— Мабуть, тоді, коли зрозумів, що це зібрання становить історичну цінність і корисне для суспільства. А це сталося тоді, коли мені почали траплятися історичні документи, зокрема оригінали документів XVII—XVIII століть, у яких можна прочитати про історичні факти, про які з тих чи інших причин офіційна історія мовчить. Так, скажімо, я дізнався, що автор першої європейської конституції Пилип Орлик під кінець життя прийняв мусульманство. Це було в Туреччині, куди він змушений був тікати після поразки шведів, на боці яких він свого часу виступив. І помер він мусульманином.

Також мало хто знає, що до Івана Федорова і до Мстиславця у Москві було чимало спроб книгодрукування, які часто закінчувалися потопленням друкарського устаткування в Москві-ріці й гоніннями на ентузіастів. Спроба Федорова просто була першою, яка увінчалася успіхом: йому вдалося переконати духовенство і царя надрукувати книгу.

Іще один приклад. Предводитель Чернігівського повітового дворянства написав книгу про історію гетьманства, де коротко описував звитяги всіх гетьманів, і навіть указував, хто з них і в кого отримував гроші на своє утримання. Як виявилося, частина наших гетьманів отримувала гроші від Москви і навіть від Туреччини. Коли тобі до рук потрапляють такі документи, ти раптом починаєш розуміти, що історія насправді зовсім не така, як її викладали у школі. Ось тоді й замислюєшся над тим, що історичні документи становлять велику цінність і їх потрібно зберегти для нащадків.

— Колекціонерів-букіністів можна умовно поділити на дві категорії: «книжкові черви» ще старого доброго радянського зразка, сухорляві, з товстими лінзами окулярів і фанатичним блиском в очах, а є прагматичного складу збирачі, які чудово розуміють особливості й комерційну привабливість речі, але рідко збирають книги власне для читання. Ви не належите до якоїсь із цих категорій?

— У кожного колекціонера свій шлях, і на все не вистачає часу. Але я не дилер, який має на меті колись це все продати й розбагатіти. У мене в колекціонуванні інший інтерес — я хочу, аби люди долучалися до мистецтва, бачили ці раритети і, за потреби, отримували з них знання. Можу навіть сказати, що для мене це важливіше, ніж володіння самою колекцією. Як на мене, будь-який розумний колекціонер, коли доходить певного рівня у збиранні творів мистецтва, має розуміти, що безглуздо колекцію ховати в підвалі, потрібно, щоб ці твори бачили люди. Я до цього дійшов, і , як бачите, збудував кілька музеїв, зокрема й музей старовинної книги, в якому ми знаходимося. У них виставлятиму не лише свою, а й інші колекції.

— В Інтернеті набрела на український аукціон, на якому продавався «Требник» Петра Могили. Хто, на Вашу думку, може продавати таку рідкісну книгу?

— Не виключено, що в когось є інший примірник. У мене самого їх було два — один я подарував відомому меценатові й олігарху, імені якого називати не буду. Втім, книга справді рідкісна, і на те є історичні причини. Скажімо, «Апостол» Івана Федорова зберігся у 60 примірниках, із них понад 40 — у музеях, решта — у приватних колекціях. Але 60 примірників — не так уже й мало. Із «Требником» усе складніше. Після смерті Петра Могили практично весь його спадок було знищено, адже він намагався — і треба сказати, що йому це майже вдалося — об’єднати католицизм і православ’я. «Требник» — саме той молитвослов, де немає суперечності між цими двома гілками християнства, оскільки він і готувався для об’єднаної церкви, чим, власне, й цікавий. Тому Петро Могила — один із справді великих українців.

— На Інтернет-аукціоні «Требник» оцінювався в смішну, як на сторонній погляд, суму — 11 тис. доларів. Чи справді така книга коштує так мало?

— Важко сказати. Хтозна, що це насправді за книга. У будь-якому разі вона коштує стільки, скільки хоче за неї отримати власник. Раритети взагалі дуже важко оцінювати, бо часто немає з чим порівняти. Я б навіть не взявся виступити експертом з оцінки.

— Ця книга дуже красива. Обкладинка і срібний «оклад» виготовлялися вручну?

— Що стосується срібного декору, то він створювався значно пізніше, ніж сама книга, — у ХVIII столітті. Книги прикрашалися кожного століття, незалежно від того, коли були надруковані. А срібний «оклад» першодруків і красиве барокове оформлення — це зазвичай ХVIII століття і пізніше.

— Предмет вашої особливої уваги — першодруки?

— Так, і це зрозуміло, адже такі книги, як «Апостол» Івана Федорова — це пам’ятка книгодрукування. Так само, як і Острозька Біблія — перше повне видання Святого Писання церковнослов’янською мовою, і перша Біблія, видана на території Київської Русі. Є також так звана Біблія Зосими — перша Біблія, видана у Москві 1663 року, тобто, майже на століття пізніше, ніж Острозька. Утім, для росіян вона перша і вважається одним із найцінніших раритетів.

У колекції багато книг видавництва Мамоничів, що базувалося у Вільно (Вільнюсі), там, де осів один із першодрукарів Петро Мстиславець після того, як змушений був утікати від гонінь Івана Грозного. Серед цих видань є «Требник» і «Псалтир». З українських книг є також перше Євангеліє 1636 року, видане у Львові. Треба зауважити, що львівські видання дуже красиві, багато декоровані, з великою кількістю гравюр, віньєток, заставок. Цим, до речі, українські стародруки відрізняються від російських, у яких усе строго — лише текст, і все. Тут давалася взнаки відкритість наших земель до західних впливів.

— Кожна з таких книг, окрім самого факту свого існування, має особливу історичну та змістову цінність?

— Так, і для прикладу можна навести «Лексикон словенороський» 1636 року видання ієромонаха Памви Беринди. Ця книга цікава тим, що містить і граматику, і словник, але, прикметно те, що частина його написана українською мовою. Офіційно ж прийнято вважати, що перше видання українською мовою — це «Русалка Дністрова» 1837 року, видана в Угорщині Шашкевичем, Вагилевичем і Головацьким. А це, зауважте, 200 років різниці в часі!

Або, скажімо, «Патерик Печерський» 1661 року, надрукований у друкарні Києво-Печерської лаври. Унікальна книга, в якій детально описується сама Лавра, з картами і величезною кількістю кольорових ілюстрацій, які в ті часи робилися виключно вручну ієромонахами.

— Які пізніші за часом видання раритети є у Вашій колекції?

— Таких видань чимало, важко розповісти про всі, але варто окремо сказати про періодику. Наприклад, у «Санкт-Петербуржских ведомостях», виданих іще за Петра І, дуже яскраво відображено все тодішнє світське й політичне життя — те, чого ви не знайдете більше ніде, крім як у журналах того часу: яких послів і куди призначали, хто приїздив до Петра І з візитом, які питання обговорювалися… Велику цінність становить і повний комплект «Собеседника». Цей журнал видавала Катерина ІІ зі своєю подругою княгинею Дашковою, яка на той час була президентом Російської академії наук. І в цьому журналі, зокрема, були історичні нариси, написані самою Катериною ІІ.

— А як щодо ХХ століття?

— Тут цікаві дві позиції: по-перше, купецькі видання, зокрема всім відомий чотиритомник «Царская охота». Фантастично красиві книги — великі, з золотими обрізами, з ілюстраціями, написаними відомими художниками… Друге — авангардна література. Вона, навпаки, маленького формату, непримітна, часто саморобна. Утім, ці книги дуже високо цінуються колекціонерами. Великі художники того часу — Малевич, Ларіонов, Гончаров, Сомов –тоді були мало кому відомі, і в такий своєрідний спосіб самі собі робили рекламу. Ці книжечки видавалися тиражем по 100 примірників, і роздаровувалися авторами друзям на різноманітних вечірках. У цих книгах у режимі реального часу описано зародження і теорію футуризму, кубізму, імажинізму, інших течій, а також подано ілюстрації. Свого роду «революційна література». Для фахівців такі книжечки безцінні, тоді як люди часто не знають їм ціни, і тому іноді мені вдавалося їх купувати за копійки.

— Мабуть, небагато музеїв можуть похвалитися таким представницьким зібранням, у розумінні не лише назв і цін, а й того, які знання про історію та культуру можна з цих книг почерпнути. Чи є ідея надати цю колекцію для вивчення, скажімо, науковцям, отим «книжковим червам», які зариються в ці книги, а потім видадуть на-гора щось велике і прекрасне?

— Це сумне запитання. По-перше, цих «книжкових червів» у нас усе менше й менше з усім відомих причин. Потрібно бути фанатом своєї справи. Такі, безумовно, є, але в них вистачає роботи і в державних архівах. Утім вони часто звертаються по фінансову допомогу. Ось нещодавно Музей декоративно-прикладного мистецтва звернувся з проханням допомогти відреставрувати ікону. Звичайно, я не відмовляю в таких проханнях. Те ж саме з книгами — часто звертаються з проханням скопіювати втрачені сторінки рідкісних книг, аби зробити книгу повнокомплектною. Зазвичай ідеться не про те, щоб зробити ці сторінки близькими до автентичних, хоча в принципі це можливо.

— А що за містична історія з тим, як вам за один день удалося зібрати в колекцію всі чотири томи прижиттєвого видання Гоголя?

— Насправді таких історій було чимало. Скажімо, таким самим містичним чином упродовж кількох днів до мене прийшли всі томи Біблії видання Вольфа. Це також надзвичайно цінна, красива й рідкісна книга, хоч і видана на початку ХХ століття. А найцікавіша історія — це те, як до мене потрапив 9-томник «Открытые тайны магов», який, у принципі, неможливо знайти: книги з магії — велика рідкість, люди з ними не розлучаються, вони завжди надійно заховані по шафах. До мене це видання «з’їхалося» по томах упродовж, мабуть, двох місяців, причому з різних країн — із Росії, України, Європи.

— Ви захоплюєтеся цією тематикою?

— Ні, не захоплююся — мені просто ніколи, але в бібліотеці є все.

— Це правда, що коли починаєш чимось глибоко цікавитися, то предмет твого інтересу до тебе притягується, як до магніта?

— Так, це саме так і є, але це вже тема для зовсім іншої розмови. Краще ходімо, я вам покажу колекцію…

Спілкувалася Галина Ключковська