Музика в просторі живопису Костянтина Ляшева
Ідея співставлення кольору й музичного звуку була обумовлена ще в теорії мелодійного кольорового ряду, розробленого Ньютоном, згідно якої вчений надавав основним спектральним кольорам відповідне музичне звучання (ноту). Стосовно передісторії мелопластичних репрезентацій у мистецтві, варто згадати діяльність паризької групи живописців «Les artistes Musicalistes» (засновник і керівник групи — Анрі Валенсі), творчість литовського художника й композитора М. Чурльоніса, джазові імпровізації в живописі нашого співвітчизника мистецтвознавця й художника Г. Юхимця (на початку 60-х рр. ХХ століття). Інституціоналізація жанру мелопластики почалася в рамках творчої діяльності українського художника К. Ляшева.
За своєю природою, у видовищному аспекті, мелопластика насичена об’ємністю живопису, музики й взаємодією глядача з живописним полотном безпосередньо. Цей жанр увібрав у себе якості обох «вищих мистецтв». У даному випадку його можна співвіднести в часовому аспекті з епохою Ренесансу, коли живописці лише зрідка відрізняли у своїх судженнях художника від ученого й математика.
«Музику не можна назвати інакше, як сестрою живопису, тому що вона є об’єктом слуху, другого чуття після ока, й складає гармонію пропорційних частин, одночасно створюваних, і змушених народжуватися й помирати... Але живопис перевершує музику й панує над нею, тому що він не вмирає безпосередньо після свого народження...» «Лише деякі живописці досягли безпредметності в кольорі, слово ж лише наближалося до цього, але злякався поет, і пішов знову в речі, обліплюючи тягарем їхньої ваги купол ритму. Говорили, що такий живопис можна писати, скільки хочеш, без складнощів. І (всім) хто хоче. Виявилося, що це не так», — ці рядки належать К. Малевичу, і по суті своїй стосуються небагатьох обраних, котрі жили в його час, живуть у наш час і будуть жити й творити у майбутньому.
Живопис Костянтина Ляшева варто презентувати як гедоністичне музичне полотно, у якому значення звуку й кольору ідентичні, зливаються воєдино, створюючи нову якість — мелопластику.
Переходячи до ідеї звуку, кольору в їх пластичному поєднанні, живопис К. Ляшева втілює музичні маси, трансформовані в одних партіях у духовні акафісти, в інших — у джазові композиції, з їхніми нескінченними сонячними квадратами музичних структур.
