Двадцять років тому, у квітні 1988-го, до болю рано пішов із життя потужний художник і сонячна людина Зеновій Флінта. Чим далі від цієї дати, тим монументальніше враження від постаті. За життя його життєрадісна вдача, відкрита товариська манера, людські якості та організаційні таланти дещо заважали помітити масштаб фігури Флінти-художника.
Усі йшли до нього шукати поради, підтримки, допомоги, часто — просто задля радості спілкування і можливості «підзарядити свої батарейки» від «генератора», здавалося, завжди усміхненого Флінти. Тепер, коли стараннями родини, у першу чергу доньки Ірини, регулярно відбуваються ретроспективні виставки творчості митця і видаються каталоги, можна вповні оцінити «концентрацію» його мистецьких пошуків, геніальне «потрапляння в десятку» емоції часу, в якому він жив.
«…Стрункий, вродливий, аристократичної вдачі. Надійний друг і сім’янин. Незаперечний лідер. Громадський діяч. Чуйний педагог. Один із тих рідкісних людей, кому довіряєш і при зустрічі з ким отримуєш задоволення», — таким бачив Флінту ректор Львівської Національної академії мистецтв Андрій Бокотей.
«Зеновій Флінта був на рідкість чистою та світлою людиною, і мав такий же ясний, чистий та доброзичливий погляд на життя і людей… Природа обдарувала його талантом любити…» — завважує історик мистецтва Григорій Островський.
«Флінта був центральною постаттю серед львівських живописців, керамістів та педагогів», – стверджує історик мистецтва Євстахія Шимчук.
«…Життя його щоденно визначалося добром і радістю, прихованим болем, мукою та великим терпінням (до інших)…» — згадує художник Микола Шимчук.
«Флінта міг свіжо виразити звичайні явища, які наповнюють наше життя. Хотілося дивитися на його роботи і думати, що все якось уладнається. Він дарував надію», — підкреслює доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук.
Кінець п’ятдесятих… Війна та аскетичні повоєнні роки позаду. Хвилі репресій — близьке, болюче, але також уже минуле. Життя поволі починає обертатися до мешканців Радянського Союзу «людським обличчям». Уряд Хрущова ледь «послаблює гайки» системи, аби продемонструвати відмінність своїх методів правління від сталінських. Лібералізація суспільної атмосфери провокує масовий ентузіазм творчої молоді експериментувати з формою та змістом. Шістдесятниками, за визначенням історика Валентина Мороза, стають художники, які хочуть малювати не лише портрети Леніна, і поети, котрі мають бажання писати вірші не тільки про Сталіна. Так народжується покоління «тіл у пошуках душ».
У цей час Зеновій Флінта — студент спершу училища (кафедра монументального мистецтва), а згодом — Інституту декоративно-ужиткового мистецтва (кафедра кераміки) у Львові. Викладачі Роман Сельський та Карло Звіринський проводять його у світ формального вільнодумства світового мистецтва ХХ століття, і насамперед «краківської» та «паризької» малярських шкіл. Карло Звіринський приймає Зеновія до гурту учнів своєї «підпільної академії», знайомить із класикою світового мистецтва, музики, літератури, філософії. Флінта — один із найактивніших адептів «науки Звіринського». Він захоплено засвоює європейський досвід, «приміряючи» на своє творче его манери і прийоми класиків, і насамперед – Поля Сезана. Молодому художникові, чия система естетичних координат закладалася серед лагідних краєвидів «малої батьківщини» — Поділля, імпонує сезанівське кредо «Істина — у природі!», його методи «повернутися до класицизму через природу», стримана ліричність і сповнений внутрішньої гідності спокійний настрій живопису.
«Купа вивалених на стіл дідусем Сезаном яблук», що визначила обличчя більшості художніх течій ХХ століття, стає для Флінти взірцем розуміння завдання художника як творця нової системи світобачення.
Яким же має бути світ Зеновія Флінти? Молодого художника не приваблює полювання на пленерні ефекти, не спокушає модна безпредметність, не має він і потреби вихлюпувати на полотно свої внутрішні проблеми. Його формат — епос. Флінта оперує категоріями Ренесансу, прагнучи проявити ідеальну гармонію Вищого Задуму через гармонію Природи і Людини. Він намагається у межах твору сплавити простір і час, знайти момент рівноваги між реальністю та міфом. Його творчу концепцію можна сформулювати як інтуїтивний «еллінізм», де Краса розуміється як Добро.
Земля, її плоди і плоть від плоті земної — Людина – головні герої творів художника. Середньостатистичні пейзажі Львівщини, Тернопільщини, Волині, Одещини, банальні побутові замальовки: накритий стіл, рибальський човен, паркан, вікно із в’язкою тарані перетворюються у полотнах художника на монументальні історико-філософські панорами, сповнені відчуття сили і значимості життя. Захват від досконалого влаштування світу, його краси і життєствердної потуги відчутний у кожному найменшому начерку митця. Мистецтво для нього — засіб висловити любов до природи, серед якої він виріс і яку обожнює, та до «оази» європейської культури — Львова, де він став художником. Протягом усього життя Зеновій Флінта перебував у пошуках найбільш виразної мистецької форми своєї любові.
Від середини 1970-х він — один із лідерів мистецького процесу Львова. Кожен його новий твір — подія, предмет для бурхливого обговорення. Флінта — невтомний експериментатор, який активно споживає всю доступну йому в умовах «залізної завіси» мистецьку інформацію, постійно випробовує різні матеріали і техніки, аби максимально точно, опукло, вагомо відтворити кожен сюжет, кожен образ. Художник гіперболізує деталі, його манера живопису та рисунка підкреслено скульптурна, він працює з площиною, як із монолітом. Те, що не вдається втілити у живописі, жорстко контрольованому начальниками від соцреалізму, він реалізує у кераміці. Львівська кераміко-скульптурна фабрика — експериментальна база Спілки художників СРСР — стає полігоном для унікальних творчих експериментів митця. Серії його живописно-декоративних пластів — «Пори року», «Архітектура Львова», «Народне зодчество», «Натюрморти», «Квіти» — складають «золотий фонд» української кераміки другої половини ХХ століття, є взірцем філігранної пластики і феноменальної мистецької інтуїції. Майстрові удається створити надзвичайно тонко нюансовані твори, передчуваючи колорит в умовах, коли живописні ефекти розпису після випалювання майже неможливо передбачити.
P.S. Занурившись у щільно спресовану позитивну енергетику, яку генерує творчість Флінти, розумієш увесь масштаб, усю потужність потенціалу, закладеного поколінням 60—80-х у національне мистецтво України. В умовах депресивної заідеологізованості культурного клімату і так званого соціально-культурного «застою» художникові удалося створити конструктивну позитивну модель світобачення, що зберегла настрій національно-культурного піднесення 1960-х, і знайти національно виразну мову, яка суттєво вплинула на подальше формування сучасної мистецької школи Західної України, зокрема, й України в цілому. «Збудіть себе до великого мистецтва» — заповіт Зеновія Флінти нам.
Наталія Космолінська, історик мистецтва, Львів
