«У МИСТЕЦТВІ УСЕ ВЖЕ ВИНАЙДЕНО. Треба лише це взяти і пропустити через себе»

Олег Денисенко — львівський графік. У цьому визначенні важливі обидва слова: «львівський» — бо середньовічний дух і вишуканий стиль древнього міста, що поєднало в собі багато різних культур, вочевидь, вплинули на формування митця і, мабуть, є не останніми чинниками його глибинного інтересу до стародавніх скіфської, кельтської, давньослов’янської, грецької, римської, християнської та багатьох інших світових культур, які в химерний спосіб переплелись у його дивовижних сюжетах, а персонажах — в офорті, левкасі та скульптурі. Означення «львівський» також дуже органічно поєднується зі словом «графік», адже Львів здавна славиться своєю графічною школою. Графіка є, якщо хочете, його способом бачення. Сам Олег каже, що графікою є все, що він робить — просто у скульптурі вона тривимірна.
Сьогодні Олег Денисенко — художник, добре відомий і в Україні, і за кордоном. Ми розмовляли у дні Великого скульптурного салону, де він представляв свою «різновимірну» графіку — скульптуру та офорт.

– Якщо поставити ваші роботи, а поруч — двадцятьох гіпотетичних авторів цих робіт і запитати стороннього спостерігача, хто, на його думку, автор цих скульптур і графіки, то спостерігач, найімовірніше, вкаже на вас — із тієї простої причини, що ваші персонажі дуже на вас схожі. Це випадковість чи ні?
– Звичайно, це не випадково. Адже ти сам для себе — найдоступніша і безплатна модель, яка завжди «під рукою». Подивився у дзеркало — і маєш типаж.

– Це, звісно, жарт?..
– Ну, певно що жарт. Без жартів жити взагалі неможливо, тільки це в житті й допомагає. З іншого боку, як сказав Чехов: чоловік без вусів —усе одно, що жінка з вусами. Для мене персонаж колоритніший, якщо він має бороду й вуса, неординарну зачіску. Це дає простір для пластичних прийомів.

– Як ви ставитеся до критики?
– Дуже позитивно. Але тільки в разі, якщо це справді конструктивна критика, а не якесь необґрунтоване критиканство. Якщо людина грамотно аналізує мою роботу, то таку критику чути дуже приємно. Тут, на Скульптурному салоні, я такої не чув, хоча люди відзначають, що мої роботи ні на що не схожі. Думаю, це тому, що я не професійний скульптор і не обтяжений тягарем спеціальних знань і шаблонного мислення, я не працював рокамиу майстерні, завчаючи певні форми. Я просто ліплю, спираючись на свій життєвий досвід і на досвід тих мільйонів скульпторів, які ліпили скульп туру з часів неоліту — починаючи з обробки каменю та литва.

– Чи можна сказати, що ви з графіки прийшли у скульптуру?
– Чесно кажучи, ліплю я, відколи себе пам’ятаю. Іще в чотири роки мені на день народження усі несли в подарунок пластилін. Тоді пачка кольорового пластиліну на 12 кольорів коштувала 50 копійок. Для мене це був найкращий подарунок. Я мав цілі армії, виліплені з пластиліну, — гусари, римські легіонери, фортеці… Чого там тільки не було! Потім це якось відійшло на другий план, я почав потроху малювати, але ліплення нікуди не поділося. Зрештою, я й сьогодні називаю свою скульптуру тривимірною графікою. Ви ж бачите, що це не класична скульптура. Це більше схоже на якісь ляльки, іграшки.

– Ви не вживаєте жодних термінів на означення власної творчості?
– Мені здається, що ми, знову ж таки, мислимо стереотипами, кимось нам нав’язаними. Іще з радянських часів існував чіткий цеховий поділ: якщо ти графік, то займайся виключно графікою і не пхайся у скульптуру, якщо ти живописець, то твоя доля — живопис, якщо скульптор — то лише скульптура. І коли я робив спроби займатися пластикою, то відчував ревнощі і настороженість: мовляв, чого ти до нас лізеш, ти ж на скульптурі не розумієшся. На щастя, ті часи минули, і дуже багато художників починають сьогодні поєднувати різні жанри мистецтва. Усе перемішалося, не існує чітких меж одного стилю, ніхто нічого не нав’язує. Повна свобода творчості, і можна себе абсолютно вільно проявляти в будь-якому жанрі чи їх поєднанні: можна зробити левкас, на нього причепити шматок бронзової скульптури, вставити вітраж — усе перемішалося. Коли я відчув, що маю потребу якось урізноманітнити свою творчість, то спершу, крім графіки, почав робити кольорові речі в левкасі, а потім спробував себе у пластиці. На той час уже з’явилися приватні ливарні, куди можна було віддати виливи, а тобі повертали готову відливку, з якою ти міг далі працювати. Зараз ми живемо в дуже добрі часи. Можна себе реалізувати на всі 100%.

– Як люди реагують на вашу графіку поруч зі скульптурою? Адже графіка, за вашими ж словами, — елітарне мистецтво, і про це свідчить те, що монохромна графіка сприймається непідготовленим глядачем складніше, ніж живопис, а на весь Київ є лише одна галерея, що спеціалізується виключно на графіці...
– Може, люди і недостатньо розуміють усю складність технічних та професійних нюансів, але вони інтуїтивно відчувають серйозність роботи, яка за цим стоїть. На графіку є свій глядач. Це справді елітарне мистецтво, але люди його відчувають інтуїтивно. Дехто навіть казав: «Ой, у вас графіка навіть краща, ніж скульптура!» Я пояснював, що це речі, які не можна порівнювати. У графіки своя аудиторія. У нас ринок іще тільки формується, але при цьому вже є чимало людей із достатніми фінансами, і до них поступово приходить усвідомлення того, що треба потроху, хоч як це пафосно не звучить, долучатися до прекрасного — купувати твори мистецтва, збирати колекції, консультуватися з мистецтвознавцями, відвідувати виставки, галереї.

– Сучасні мистецькі колекції, наскільки відомо, обмежуються здебільшого живописом.
– Ні, я знаю досить багатьох людей, які колекціонують графіку. Є одна пані, яка має вже близько 10 тис. графічних робіт. Вона взагалі збирається відкрити велику галерею естампу, де виставить усю цю колекцію. До графіки завжди є стабільний інтерес. Тим більше, що вона значно доступніша за ціною, ніж живопис, оскільки піддається тиражуванню. Графіка цілком доступна навіть для людини середнього достатку. Графіка апріорі не може бути настільки дорогою, як скульптура, виліплена в одному екземплярі, хоча я можу на офорт витратити значно більше сил і часу, ніж, скажімо, живописець на свою картину. Тут спрацьовують стереотип мислення і певні усталені особливості арт-ринку — велика картина на полотні, виконана олією, завжди буде дорога, що б на ній не було намальовано.